18/07/2026
Наче беззахисна слизова́
реагую на мову ту,
де б не почула.
Як на кислотно-лужний розчин
із крайнім вмістом бісового pH.
Починають кровити ясна,
починають боліти зуби,
що їх сотні тисяч разів виламували обценьками,
деякі — під корінь,
деякі — до половини.
З хрускотом, що доводить до сказу,
з жорстокістю, що оголює нерви,
під крики тією мовою,
погрози тією мовою,
співи тією мовою,
під сміх її носіїв.
Як оголений нерв реагую
на мову ту,
бо почувши її у натовпі,
починають нестерпно пекти
на моєму тілі
всі скальповані, колоті й ножові,
починають кровити
усі вогнепальні отвори,
що їх завдано
у потилицю та груди,
у скроні, шию та лоно,
що їх сотні тисяч разів
завдано
носіями тієї мови,
під крики якою,
погрози якою,
співи якою,
сміх якою
висувається гостра вимога
полюбити й прийняти ту мову,
як рідну.
Або здохнути.
На насичені луги,
як пошкоджена слизова́,
реагую на мову ту.
Лиш почувши її,
усередині все завмирає.
Браком вільного неба
і нестерпного тиску обставин.
Починає боліти шия,
починає си́ніти шия,
на яку накидали зашморги
достобіса тисяч разів,
закликаючи зізнаватися,
що народжена від батьків своїх,
що співаю своєю мовою
і живу на своїй землі.
Як на галоперидол у скляному шприці,
що тримає кат у руці спітнілій,
реагую на мову ту.
Бо говорить нею до мене кат,
і підносить голку все ближче до вени,
знову й знову, у тисячне, тисне,
вводить в кров мою з мовою тою отруту,
викликаючи м’язовий біль та судоми,
викликаючи сильний неспокій до блювотиння,
і скажене тремтіння розбитого серця,
і нестерпне бажання повної темрі,
щоб ніколи більш не народжуватися.
Щільно-щільно стискаючись усередині,
до панічних атак, реагую на мову ту,
бо допоки дорослі кати годуватимуть нею своїх катенят,
бо допоки даватимуть бавитись в злочини, наче в іграшки,
берегами темних боліт, звідки тягне сірчаним духом,
у домівках-кублах, що звиті з санітарних мішків,
доти будуть іти безкінечно все нові покоління катів, несучи у собі ту мову,
вимагаючи полюбити її та прийняти як рідну.
Або здохнути.
